Втрачені крила

Втрачені крила

Ми розучилися літати…
А крила мали ми колись…
Із натовпу не виділятись
нас вчили інші, й ми здались.

Та непомітно підкрадеться
ночами віра в більше щось…
І смутком раненим озветься
все те, що досі не збулось.

Себе забути – це так легко…
Спинити промені на склі…
А ми з тобою – це лелеки,
що залишились на землі…

І що у вирій не злетіли,
бо їм здалося – крил нема.
А може просто так хотіли…
А їх нічого ж не трима…

Лише непрожите минуле,
лише ілюзія страху…
І тіні-сумніви поснулі
знов пробудились на шляху.

Але колись ми мали крила,
і неба мало нам було…
Колись ми вірили, любили,
літали всім вітрам на зло…

І що ж тепер? Відлуння чуєш
своїх таких гарячих мрій?..
Та знов на самоті ночуєш
і засинаєш сам не свій…

Бо вже нема чого втрачати,
бо свої крила сам віддав.
І кинув почуття за ґрати…
Від кого ти себе сховав?..

І так живемо, ніби тіні…
Самі себе ми боїмось…
Та підкрадається постійно
ночами віра в більше щось…

І може все ж ризикувати
не розучились досі ми?
Згадаєм знову, як літати,
щоб буть щасливими людьми!..

© Анна Гендель


Вы можете оставить комментарий, или ссылку на Ваш сайт.

Оставить комментарий

*
To prove you're a person (not a spam script), type the security word shown in the picture. Click on the picture to hear an audio file of the word.
Click to hear an audio file of the anti-spam word